ВВГ-П чи ШВВП, що краще для електропроводки?

Сучасна промисловість випускає широкий асортимент кабельно-провідникової продукції. Нефахівцю буває важко зробити правильний вибір по застосуванню тої чи іншої марки кабелю для конкретних цілей. Одним з таких випадків є використання кабелів і проводів для виконання проводки в будинках і квартирах. Здавалося б, не має значення, який буде цей провід. Головне, щоб жили мали потрібну провідність, ізоляція забезпечувала безпечну експлуатацію, а сам провід було легко укладати, або протягувати в трубах.

Одним з таких зручних проводів є шнур ШВВП. Чимало електриків-аматорів прокладають з його допомогою мережі, а також радять забудовникам. Однак фахівці рекомендують використовувати тільки кабель ВВГ, а також його плаский варіант кабель силовий ВВГ-П.

В чому ж відмінність між ВВГ і ШВВП?

У ВВГ струмовідні жили суцільні, «монолітні», так звана «моножила», в ШВВП — виконані у вигляді скрутки, так званої «мультижили». В теорії, якщо площа поперечного перерізу однакова, то ніякої різниці між марками не існує.

Однак на практиці все виглядає дещо інакше.

На будь-якому інтернет-форумі, присвяченому будівництву, або ремонту, можна знайти тему на кшталт «ВВГ проти ШВВП», де неодмінно виникають баталії між прихильниками тієї чи іншої марки. Прихильники ВВГ стверджують, що хоч ВВГ твердий, погано гнеться, його важко протягувати в трубах, однак струм у ньому завжди тече по всьому перерізу, тоді як в скрутці, яка використовується в ШВВП, частина провідників може не брати в цьому участі (внаслідок окислення поверхні, обривів чи переломів при зачищенні кінців). Також ВВГ добре затискається в гвинтових клемах, тоді як «мультижила» часто розпушується, і ми отримуємо знову ж ситуацію, при якій фактичний робочий переріз провідника зменшується. Поганий контакт з клемами призводить до збільшення так званого «перехідного контактного опору», а це, в свою чергу, до нагрівання з’єднання, що збільшує імовірність виникнення пожежі. Ще в ШВВП для збільшення гнучкості зменшують товщину ізоляції та оболонки, що зменшує їхню електричну міцність. Врешті - це також зменшує термін експлуатації (6 років проти 30 років у ВВГ).

Прихильники ШВВП в свою чергу стверджують, що всі недоліки легко долаються, наприклад, гільзуванням чи лудженням кінців, а навіть потоншеної ізоляції в мережі 220 В при стаціонарному прокладанні цілком досить.

Чому не можна використовувати ШВВП в стаціонарній проводці?

Всі крапки над «і» ставлять самі кабельні заводи в каталогах. Все дуже просто. Тому, що він для цього не призначений. Ось, наприклад, що вказує Запорізький завод кольорових металів в описі продукції:

«Кабель ВВГ-П призначений для передачі і розподілу електричної енергії в стаціонарних установках на змінну напругу 0,3/0,5 кВ або 0,6/1 кВ частотою 50 Гц. Кабелі на номінальну напругу 0,3/0,5 кВ можуть використовуватися для електричних систем 0,38/0,66 кВ. Кабель призначений для прокладання в сухих і вологих виробничих приміщеннях, на естакадах, в блоках, а також для прокладання на відкритому повітрі».

«Шнури ШВВП призначені для приєднання електричних машин і приладів побутового  і  аналогічного застосування до електричної мережі, для приєднання приладів особистої гігієни і мікроклімату,  електропаяльників, світильників, кухонних електромеханічних приладів, радіоелектронної апаратури, пральних машин, холодильників та інших подібних приладів, що експлуатуються в житлових і адміністративних приміщеннях, а також для виготовлення подовжувальних шнурів на напругу до 380 В для систем 220/380 В».